Україна в арабському дзеркалі: розмінна монета Трампа чи постачальник безпеки?

Арабський світ сьогодні не проти України. Він просто не бачить її окремо.

Що буває, коли в медіа арабського світу 4 190 разів згадують Україну за п’ятдесят п’ять днів — і майже жодного разу не як самостійну країну? Саме це показує контент-аналіз арабськомовних публікацій за березень–квітень 2026 року. Картина виявилася різкішою, ніж можна було очікувати — і в деяких місцях протилежною до того, чого очікують у Києві.

Почнемо з цифри, яка задає тон: співвідношення негативних публікацій до позитивних в арабському сегменті про Україну — 30.6 до 1. На кожну одиничну позитивну оцінку припадає тридцять негативних. Для порівняння, нейтральний медіафон дає приблизно один до одного. Це не «помірно несприятливе висвітлення» — це асиметрія такого ступеня, що її вже не можна назвати випадковою флуктуацією.

Ормузька лінза

Перше, що треба зрозуміти про українську тему в арабських медіа сьогодні — вона не існує окремо. 98% проаналізованих публікацій згадують Ормузьку протоку. Війна між Іраном, США та Ізраїлем, ормузька криза, газо-нафтовий шок — це дефолтний контекст, у який арабський журналіст поміщає будь-яку згадку про Київ. Україна читається не як «країна, на яку напали», а як актор у глобальній грі США–Іран–Росія–Китай.

У 21.4% публікацій прямий семантичний зв’язок «Україна × Ормуз» присутній у межах одного абзацу. Це вже не тематичний дрейф — це кліше, який мігрував у заголовки й стендапи: «Між війною в Ірані та військовою допомогою Україні…», «Зеленський пропонує Затоці…», «Трамп тисне на Європу Україною…». Арабський читач не має шансу побачити Україну поза цією рамкою.

Одна публікація, що змінила тональність

1 квітня 2026 року Financial Times опублікувала матеріал про те, що Дональд Трамп пригрозив припинити постачання зброї Україні, якщо європейські союзники не долучаться до коаліції з відкриття Ормузу. Financial Times — це не арабське видання. Читачів в Бейруті, Каїрі чи Ер-Ріяді не надто багато. Але через 72 години цей матеріал був переказаний у понад 470 арабських публікаціях.

Наслідок вимірюваний. До кінця березня тижнева середня тональність публікацій про Україну трималася в діапазоні −0.19…−0.27. За тиждень після витоку — обвал до −0.50 і зростання частки негативних публікацій з 36% до 70%. Арабський інформаційний простір про Україну зсунувся на третину пункта шкали тональності за сім днів. Це не криза, це зсув.

Важливіше — що саме переказали. З’явилася ключова арабська лексема: мукая́да (مقايضة), «бартер», «обмін». 160 публікацій застосовують це слово прямо до України. Формула закріпилася як когнітивна рамка: Трамп торгує Україною, щоб вирівняти торговий баланс з Європою. 94% публікацій у цьому наративі — негативні, середня тональність −0.70. Це найжорсткіший кластер у всьому масиві.

Для Києва наслідки подвійні. З позитивного — в арабських медіа формується образ України як важливої ставки. Від Києва щось реально залежить. З негативного — одночасно закріплюється рамка залежності та інструментальності: Україна як об’єкт, а не суб’єкт. І цю рамку ніхто не оспорює. У жодному з топ-15 вірусних арабських постів про Україну за два місяці немає контрнаративу.

Чому Залив — це не те, чим здається

Тут починається нестандартна частина. Якщо припустити, що країни Перської затоки (ОАЕ, Саудівська Аравія, Катар) мали б бути найлояльнішими до України — адже вони самі під іранськими ударами, вони зацікавлені в західній безпековій архітектурі, у них є гроші для українських оборонних продуктів — то цифри це не підтверджують. Середня тональність публікацій про Україну в Заливі — −0.411. Це найнижчий показник серед усіх регіональних кластерів, нижче за Левант (−0.377), нижче за Магриб (−0.322).

Пояснення просте: справа не в ставленні до Києва, справа в настрої. Залив сам зараз під ударами і читає Україну через власну тривогу. В емоційний фон «наші порти замінують, наші кораблі горять» інформація про українські проблеми лягає в один ряд з поганими новинами. Симпатизувати Києву в цьому стані — когнітивно витратно.

Але саме в Заливі, всупереч від’ємній середній, виник єдиний за весь період справжній позитивний сплеск. 11 квітня 2026 року британський міністр збройних сил Алістер Карнс сказав: «Україна здатна відігравати важливу роль у міжнародних зусиллях із забезпечення безпеки Ормузу — її технологія БПЛА серед найкращих у світі». Reuters переказав це арабською з тональністю +0.80. Al-Mashhad Al-Arabi (Саудівська Аравія) — +0.74. CNN الاقتصادية (ОАЕ) — +0.69. Навіть проросійський «Око Росії» дав +0.72, бо для російського фрейму «Захід хоче використовувати Україну» це зручна новина.

Із 31 позитивної публікації про Україну у всьому масиві п’ять із шести найвищих за тональністю — ретрансляції саме цієї заяви Карнса. Жодної прямої української комунікації серед них нема.

Це — ключовий стратегічний висновок. Коли українську компетенцію публічно валідує західний офіційний голос, арабський медіа-простір реагує позитивно. Коли ту саму думку озвучує Зеленський — негатив піднімається в середньому на 0.4 пункта.

Токсична тінь: Аль-Маядін і стаття 51

Проіранський сегмент арабської медіасистеми (насамперед лівансько-сирійський Al Mayadeen) зробив річ, якої не зробив ніхто інший у корпусі. 15 березня в спецефірі прозвучала юридична конструкція: «Українська підтримка Ізраїлю безпілотниками робить усю територію України легітимною ціллю відповідно до статті 51 Статуту ООН». Це переказали іракські шиїтські канали (Sabereen News, 90 тис. переглядів) і сирійські телеграм-ресурси.

Кількісно рамка рідкісна — одне точне вживання формули, близько 35 смислових аналогів. Але це — саме той випадок, коли кількість вводить в оману. Формула існує арабською, вона артикульована, відточена, лежить готова. Її можна мобілізувати за будь-яких умов. Для інформаційної безпеки Києва це означає: готовий пакет для того, хто захоче легітимізувати удар, вже створений, перекладений і поширений.

Заяви Зеленського у Washington Post від 10 квітня про участь українських військових у збитті «Шахедів» у кількох країнах Близького Сходу — технічно правдиві й компліментарні. У Лондоні чи Берліні вони звучать як «Україна — відповідальний партнер». В арабській проіранській екосистемі вони прочитуються як зізнання у прямій участі проти мусульман. Це найчутливіший комунікаційний вузол.

Що з цим робити

Перше — перестати сподіватися, що пряма українська комунікація сама зможе створити позитив в арабському просторі. За два місяці вона не створила жодного вірусного позитивного наративу. Модель «ми розповімо — нас почують» не працює, коли канал інтерпретації перекрито трьома ворожими рамками (шантаж Трампа, іранський хаос, російська амплификація).

Друге — визнати, що Україна в арабському просторі тепер існує як продукт західної валідації. Це не ганьба — це структура. Той самий кейс Карнса показує, що механізм відомий і повторюваний. Потрібен цикл: український досвід → західний офіційний голос → арабський мейнстрим. Без другої ланки перша не доходить.

Третє — в Заливі відкрите вузьке, але реальне технологічне вікно. blinxnews (ОАЕ) сама, без участі українців, зробила відеорозрахунок: «дрон за 2 000 $ збиває дрон за 50 000 $ замість ракети Patriot за 4 млн $». Цей ролик набрав 221 тис. переглядів — органічно, без жодної промоції з українського боку. Арабський технічний глядач готовий слухати про українські технології. Він не готовий слухати про них із вуст Зеленського, але готовий — з вуст британського міністра.

Четверте — Чорне море як стратегічна комунікаційна альтернатива Ормузу. Al Arabiya і Reuters Arabic уже починають розмову про український чорноморський досвід як окрему цінність, не прив’язану до Трампа. Це захисний коридор, у якому Україну не зчитують як чиюсь картку.

І останнє — тиждень із 30 березня по 5 квітня показав, що одна західна публікація може зсунути тональність усієї мовної аудиторії на третину пункта. Це структурна уразливість. Вона нікуди не зникне, доки Україна комунікує через схему «спочатку США — потім усі інші». Але це також показує, що механіка швидкого впливу існує. Потрібна серія західних валідаторів — не одна разова заява Карнса, а системний потік. Тоді рамка «розмінної монети» перестане бути дефолтною.

Замість висновку

Арабський світ сьогодні не проти України. Він просто не бачить її окремо. Його увага поглинута власною кризою, а фігура Києва в його уяві — бліда, вторинна, прив’язана до Білого дому, що торгується за Ормуз. Змінити це можна, але не тим способом, яким зараз працюють українські комунікації. Ключ — не в Зеленському. Ключ — у валідаторі.

І в тих 31 публікаціях, які все ж потрапили у графу «позитив», прихована проста формула: не розповідати про себе, а зробити так, щоб про тебе розповіли ті, кому вірять.

Олексій Мацука, matsuka.online