Україна на перехресті: війна, ідентичність і геополітичний вибір
Аналітичний переказ і осмислення інтерв’ю соціолога Володимира Паніотто, в якому він розповідає, як повномасштабна війна змінила українців.
Інтерв’ю з Володимиром Паніотто, генеральним директором Київського міжнародного інституту соціології, яке він дав виданню "Обоз ЮА" 20 березня 2025 року, пропонує унікальний погляд на те, як війна з Росією змінила українців. Від геополітичних орієнтацій до демографічних криз — Паніотто розкриває трансформацію українського суспільства та її наслідки для майбутнього країни. Українці пережили “шокову модернізацію”, що вплинула на ідентичність та політичні очікування.
Геополітичний розворот: від пострадянського тяжіння до європейського ядра
До 2014 року 90% українців мали позитивне ставлення до Росії, а підтримка вступу до НАТО становила лише 16%. Ці цифри — дзеркало тривалого пострадянського стану свідомості. Але вже після Криму підтримка НАТО зросла до 48%, а після вторгнення 2022 року — до 80–90%, із нівеляцією регіональних відмінностей.
Ми спостерігаємо зсув у бік Заходу. Це точка неповернення. Більшість суспільства прийняла нову ідентичність як онтологічну норму. Проте 10–12% громадян зберігають проросійські установки — маргінальні, але не безсилі. Якщо не працювати з цими групами, Росія отримає внутрішні важелі впливу в майбутньому.
Екзистенційна війна
Паніотто акцентує: українці сприймають війну не як конфлікт за території, а як боротьбу за право існувати. Цим пояснюється висока готовність до самопожертви: попри втому, 60% готові "терпіти стільки, скільки треба".
Українське суспільство пройшло психологічну лінію фронту — екзистенційна мобілізація стала нормою. Але це також ризик: якщо не буде перемоги чи відчутного прогресу, може виникнути моральна ерозія стійкості.
У 2025 році Україна зіткнеться з тестом як поєднати військову оборону з економічною стабільністю та підтримкою населення, щоб зберегти сили для майбутньої відбудови?!
Демографія як прихований фронт війни
Україна втратила близько 6 мільйонів громадян. Тільки третина планує повернутись. Щомісяця 100–150 тисяч осіб ухвалюють рішення залишитись за кордоном. Якщо війна триватиме, населення може зменшитися до 23–25 мільйонів.
Це — стратегічний виклик №1. Без людей не буде ні економіки, ні оборони, ні політичного суб’єкта. Найбільша ілюзія — що біженці "колись повернуться самі". Вони не повернуться, якщо ми не побудуємо механізм емоційного, культурного й інституційного тяжіння.
Нам вкрай потрібна стратегія "діаспорної інтеграції" — програми подвійного громадянства, дистанційного волевиявлення, економічної співучасті в проєктах відбудови, культурного обміну.
Політичне поле: нові обличчя без інституційного коріння
Військові — зокрема Залужний — мають рекордну довіру. Водночас старі еліти зберігають реальний вплив через медіа та ресурси. Паніотто називає це парадоксом: суспільство хоче нових, але голосує за знайомих.
Це класичний синдром — коли нові обличчя не мають політичної інфраструктури. Україна — не унікальна: нові лідери у світі рідко перемагають без інституційної бази.
Розподіл між моральним авторитетом (військові, волонтери) та реальним політичним капіталом (партії, олігархи) буде точкою напруги на найближчих виборах.
Зшивання країни — головна мета після Перемоги
Інтерв’ю Паніотто фіксує один із ключових моментів історії України — момент, коли нація не тільки "вистояла", а перезібрала себе заново. Але ця трансформація — не завершення. Вона — трамплін до наступної фази, де головне питання — як зберегти єдність, не втративши складність.
Україна вже не така, як була. Але ще не така, якою хоче бути.
Олексій Мацука